Хмельницький

Хмельни́цький (до 1954 року — Проскурів) — адміністративний центр Хмельницької області і Хмельницького району, значний історичний (осередок Центрального Поділля) та сучасний економічний і культурний центр.

Назви іншими мовами: англійською — Khmelnytskyi, німецькою — Chmelnyzkyj, польською — Chmielnicki (Płoskirów), російською — Хмельницкий (Проскуров).

Населення[1] 290 000 мешканців (Станом на 2010), це середнє значення чисельності населення, що подається у різних джерелах.

Місто розташоване у центральному Поділлі, на берегах Південного Бугу, за 376 км (автомобільний шлях) від Києва. Залізничний вузол (станції Хмельницький, Гречани і Ракове). Через місто проходять автошляхи Чернівці — Старокостянтинів і Львів — Кіровоград — Донецьк (E50).

Проскурів у визвольних змаганнях українців, прихід радянської влади

15 — 16 лютого 1919. Відбувся збройний виступ пробільшовицьки настроєних сил із метою захоплення влади в місті. Силами вірних Директорії військ (Запорізька бригада, 3-й Гайдамацький полк) повстання було придушене, після чого в єврейських кварталах Проскурова почався погром, який ініціював отаман Семесенко. Внаслідок кривавих подій — убито 390 чоловіків, 309 жінок, 76 дітей, поранено близько 500 осіб єврейської національності. За іншими даними загиблих було близько тисячі. До міста у зв ' язку з погромом прибув головний отаман Симон Петлюра. За його наказом була роззброєна частина Семесенка і віддано розпорядження про створення спеціальної комісії для розслідування погрому. Після поразки українських військ на більшовицькому фронті, в березні державні установи УНР тимчасово переїхали до Проскурова. Тут відбулися державні наради УНР за участю членів Директорі, уряду, представників партій та громадських організацій. Саме в Проскурові відбулося останнє засідання Директорії у повному складі та відбулася зустріч з делегацією ЗУНР на чолі з Євгеном Петрушевичем. Уряд УНР та Директорія перебували в Проскурові ще двічі (у листопаді 1919 та червні 1920 року).

18 листопада 1920 у ході масованого наступу Червоної Армії, кавалерійська бригада Григорія Котовського та 135-а стрілецька бригада М.Голубенка після бою з українськими частинами групи генерала-хорунжого А.Загородського заволоділа Проскуровом. На Поділлі та в місті остаточно встановлена радянська влада.

У вересні 1938 року в місті працювала знімальна група під керівництвом класика українського кіно Олександра Довженко, яка знімала тут епізоди кінострічки «Щорс»
[ред.]
Проскурів під час Другої Світової війни

Окупований Проскурів

8 липня 1941 року місто окупували німецькі війська, які здійснювали масові розстріли мешканців міста, однак з перших днів окупації і до останніх у місті активно діяли антифашистські підпільники. 25 березня 1944 року війска 1-го Українского фронту під командуваням Маршала СРСР Георгія Жукова звільнили місто від нацистських загарбників. Очевидцем визволення міста став англійський письменник Джеймс Олдрідж, якій того часу був закордонним війсковим кореспондентом, у в своєму репортажі він передав враження від боїв за місто.
[ред.]
Хмельницький — обласний центр (після ІІ Світової війни)

Аерофотозйомка Хмельницького 1992 рік

15 березня 1941 місто стало центром Кам'янець-Подільської області; 16 січня 1954 — центр Хмельницької області, перейменоване на Хмельницький на честь Богдана Хмельницького.

Значно збільшується площа міста, особливо після приєднання приміських сіл Заріччя та Гречани. Виникає ряд заводів всесоюзного значення — трансформаторних підстанцій, «Трактородеталь», радіотехнічний, термопластавтоматів, «Катіон», стають до ладу підприємства індустріально-будівельної, харчової та легкої промисловості. Зокрема, завод трансформаторних підстанцій стає провідним у СРСР із виробництва трансформаторів для залізничного транспорту, завод «Катіон» — одним із найбільших в країні виробником конденсаторів, радіозавод — єдиним в СРСР виробником авіаційної спецтехніки військового призначення. Виникнення подібних підприємств перетворило місто Хмельницький на великий промисловий центр України. Значно зросло населення, засновано перший вуз — технологічний інститут (нині Хмельницький національний університет), прокладено перші тролейбусні лінії, розбудовано нові мікрорайони. До того ж місто стає важливим військово-стратегічним центром не лише регіону, а всієї країни. В 1956 р. до обласного центру на постійне місце дислокації прибуває 17-та гвардійська мотострілецька дивізія, а у 1961-64 рр. — підрозділи однієї з найпотужнішої у світі ракетної дивізії. Саме з цього часу поблизу Хмельницького та на території області розгортаються бойові позиції міжконтинентальних ракет. Значною подією, що доповнює військову сторінку історії міста, стало заснування у 1970 р. Хмельницького вищого артилерійського командного училища, на базі якого в 1990-х рр. створено єдину в державі Національну академію прикордонних військ України.
[ред.]
Хмельницький у незалежній Україні

Нічне місто

В 1991 р. хмельничани підтримали проголошення незалежної України. Перейшовши на принципово інші умови господарювання, в місті зуміли зберегти поступальний розвиток міста, переорієнтувавшись на нову економічну модель. Хмельницький став на той час одним з найбільших у східній Європі торгівельних центрів — нині тут діє цілий ринковий комплекс, який займає площу понад 18 га і включає 24 самостійних речових ринків.
[ред.]
Релігія
[ред.]
Початок релігійного життя у Хмельницькому, його особливості XVII - XVIII ст.

Місто має майже 600-річну історію і веде свій родовід від невеличкого поселення Плоскирів або Плоскирівці. Дата заснування міста не відома, а от що стосується першої згадки, то достовірно можна стверджувати про існування Плоскирова (Плоскировець) уже у першій половині ХV ст. На той час Поділля було ареною суперечки між литовськими князями і польським королівством, яка закінчилася на користь останніх.

Згадки ХV ст. свідчать про те, що Плоскирів тривалий час був невеличким населеним пунктом. Наступні триста років (1493 – 1793) Плоскирів, перебуваючи під польською владою, отримав статус містечка і виконував функції центру плоскирівського староства. Тривала польська колонізація краю, непростими були відносини між українцями і поляками, особливо в релігійній сфері.

У ХVІІ-ХVІІІ ст. після Люблінської унії збільшилось число переселенців з центру Польщі, Мазовії, мазурського поозер’я, Жешувського, Люблінського, Калецького, Краківського воєводств. Заселення поляками краю тривало і у ХІХ-на початку ХХ ст. У процесі колонізації активну роль відігравав римо-католицький костел. З часом поляки становили більшість правлячої державної, релігійної, господарської верхівки. Це призвело до того, що навіть частина українців за походженням стали називати себе поляками, прийняли католицьку віру, запроваджували польську мову, звичаї, побут, обрядовість. Проводилось масове окатоличення населення, закривалися православні церкви, а кількість костелів в краї неухильно збільшувалась. Так, якщо в ХІVст. Їх було 2, в ХV- 6, ХVІ-7, у ХVІІ-14, то у ХVІІІ ст. їх діяло вже 46. Серед них був і красень-костьол, що був розташований на місці сучасної школи № 1 нашого міста, але доля його склалася трагічно.

Римо-католицька церква мала велику кількість прекрасних костелів, які приваблювали до себе паству. Навпаки, занепад православних храмів та убогість духовенства не сприяли зростанню авторитету православ’я серед населення. Тому було видане розпорядження про будівництво соборів в містах приєднаного краю. На той час у Подільській губернії було лише два собори: Іоанно-Предтеченський в Кам’янці-Подільському і архієрейський в м. Барі. В краї починається справжній православний ренесанс, будуються монастирі, церкви, каплиці, серед них і Собор Різдва Богородиці - найдавніший православний храм нашого міста, що розташований на самому початку вулиці Соборної, від якого вона і отримала свою назву і продовжує називатися такі на далі.
[ред.]
Собор Різдва Богородиці

Свою історію Собор Різдва Богородиці[3] веде з далекого ХVІІ ст. Існують відомості, що ще у 1670-х роках саме на цьому місці стояла невеличка дерев’яна церква. У ХVІІІ ст. вона була декілька разів перебудована, але продовжувала залишатись дерев’яною. За архівними матеріалами, а саме “Клировыми ведомостями о церкви Подольской губернии уездного города Проскурова за 1832 г.”, черговий раз це сталося у 1781 р. Цей документ містить короткий опис храму. Церкву разом із дзвіницею і міцною огорожею було збудовано силами прихожан , вона мала один престол в ім’я Пресвятої Богородиці і причту по штату, типовому для маленьких церков провінційних містечок того часу: протоієрей - один, священик - один, диякон - один, дячок і пономар - один. Собор Різдва Богородиці - продовження
[ред.]
Костел Святої Анни

Колись вул. Примакова починалася від однієї з найкрасивіших споруд нашого міста - костелу Святої Анни, він був збудований на острові, що виник на місці злиття річок Плоскої і Південного Бугу. Цей географічний об’єкт показаний на двох найдавніших з відомих планів Проскурова, складених повітовим землеміром Дятловим 8 жовтня 1800 р. і подільським губернським землеміром Екстером, який з 1801 по 1806 рр. працював над географічним, гідрографічним, топографічним та економічним описом Подільської губернії. На планах також була вказана польська назва острова - Кемп. У цьому місці оселилися польські переселенці, які були тут посаджені в кінці ХVІІ ст. польським коронним гетьманом М. Замойським. Сталося це після того, як у 1699 р. турки залишили Поділля, і Плоскирів та навколишні землі повернулися у володіння панів Замойських. Плоскирівське староство виявилося повністю спустошеним, у зв’язку з чим Замойські переселяють сюди селян із польської Мазовії і мазурського Поозер’я. За переказами, значна частина польських переселенців одержали землю на захід від Плоскирова на колишніх гречаних ланах, від чого їхнє поселення отримало назву Гречана, згодом село Гречани. Так у Плоскирові та навколишніх селах з’явилися так звані мазури, нащадки яких склали основу теперішнього католицького населення міста і збудували на місці старого замку-фортеці невеличкий дерев’яний римо-католицький костел. Детальний опис цього храму містить згадане вище ”Описание Проскуровского городского костёла с его движимим и недвижимим имуществом и записую сумм, пожертвованных прихожанами в 1796 году”. У 1801-1804 рр. на місці дерев’яного костелу на кошти летичівського землевласника Мацея (Матвія) Журовського ( поляка, римо-католика) вимурували красивий кам’яний храм св. Анни. Після цієї події, за свідченням історика М.Орловського, для більш зручного сполучення між островом і “материковою” частиною міста була насипана земляна гребля - замість довгого моста, що існував раніше; саме цей міст показано на планах Дятлова і Екстера. Ще один римо-католицький храм у Проскурові був побудований у 1820 р. На початку ХХ ст. костел Святої Анни перебудували, зробивши його ще більш величнішим. У1936 р. його закрили і почали розбирати, а в 1938 р. те, що залишилося, висадили у повітря вибухівкою. У 1946 р. приміське село Гречани було приєднано до Проскурова. Костел Святої Анни
[ред.]
Зміни в релігійному житті краю в кінці XVIII ст.

Андріївська церква на вул. Козацькій (Хмельницька єпархія УПЦ-КП)

Після приєднання Поділля до Російської імперії в результаті поділів Польщі в 1793 р. сталися різкі зміни в релігійному житті. Експансія католицизму на схід була припинена, російський уряд всіляко підтримував православ’я як один з основних засобів зміцнення свого впливу в краї. З цією метою у 1795 р. імператорським указом була створена Подільська губернія, центром одного з повітів якої зазначено наше місто, назва якого змінилась на Проскурів. Вона дуже швидко прижилася, бо була співзвучна зі словом “проскура” - так іменують хлібець, котрий вживається у християнських обрядах. За цим самим указом створювалась самостійна єпархія ІІ розряду, що дістала назву “Брацлавська і Подільська” з центром в місті Барі. Першим єпископом Брацлавським та Подільським був призначений член Синодальної контори, архімандрит Донського монастиря - Іоаннікій. Для того, щоб здійснювати більш ефективний нагляд у найвіддаленіших кутках просторої єпархії, за наполегливою вимогою єпископа були створені посередницькі центри на місцях, для чого у повітових містах, у свою чергу, були створені духовні правління. Ці правління в 1796 р. були відкриті в 13 містах Подільської губернії. Для зручності в управлінні єпархія була поділена на благочинні управління, округи, які очолювали благочинні. Проскурівське духовне правління, що спочатку знаходилось у Чорному Острові, 27 липня 1796 р. було переведене в м. Проскурів. Із заснуванням таких правлінь повітові міста перетворились у своєрідні центри духовного життя, де виникла необхідність привести до відповідного рівня храми. Римо-католицька церква мала велику кількість прекрасних костелів, які приваблювали до себе паству. Навпаки, занепад православних храмів та убогість духовенства не сприяли зростанню авторитету православ’я серед населення. Тому було видане розпорядження про будівництво соборів в містах приєднаного краю. На той час у Подільській губернії було лише два собори: Іоанно-Предтеченський в Кам’янці-Подільському і архієрейський в м. Барі. В краї починається справжній православний ренесанс, будуються монастирі, церкви, каплиці, серед них і Собор Різдва Богородиці - найдавніший православний храм нашого міста.
[ред.]
Свято-Покровський Кафедральний собор

Сьогодні наше місто неможливо уявити без величі Свято-Покровського кафедрального собору[4] (Українська Православна Церква) - головного православного храму. Він знаходиться поблизу перехрестя вул. Володимирської з Кам’янецькою. У ХVІІІ - ХІХ ст. ця частина міста , де нині височить собор, вважалася окраїною Проскурова і в 1824 р. згідно з генеральним планом забудови міста була відведена під християнський цвинтар. Приблизно в ті ж роки в центрі цвинтаря побудували невелику церкву, освячену на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Свято-Покровський Кафедральний собор - продовження
[ред.]
Адміністративний поділ

Хоча місто Хмельницький не має офіційного поділу на райони, але можна чітко визначити 10 мікрорайонів (Гречани, Дубово, Заріччя, Книжківці, Лезневе, Озерна, Південно-Західний, Ракове, Ружична, Центральний), а також декілька окремих масивів у цих мікрорайонах (Ближні та Дальні Гречани("Восток"), Ближнє Ракове та ін.) та історичних частин міста (Новий План, Завалля, Кавказ, Старе Місто та ін.).

Районування міста
[ред.]
Історичні місцевостіВисоке (район цегельного заводу)
Виставка
Гречани
Дубове
Завалля
Заріччя
Кавказ
Кам'янецький переїзд
Книжківці
Кудрянка (або Самець)
Лезневе Новий план (План)
Озерна
Південний Буг
Південно-Західний
Плоска
Ракове
Ружична
Старе місто (старий базар)
Старий аеропорт
Фельштинський переїзд
Шаровечка






Перетен вул.Проскурівської та вул. Володимерської
[ред.]
Вулиці міста

Вулиці Хмельницького - не лише транспорнтні шляхи, що з'єднують воєдино чвертьмільйонне місто, це, насамперед, історія міста, історія держав, суспільних систем, режимів, які довелося йому пережити, і що знайшло своє відображення в назвах вулиць. На карті Хмельницького зафіксовано більше 500 вулиць, провулків, проїздів та майданів. Історію вулиць міста та їхні назви.

Перелік вулиць міста та їхній опис[5]

Головна вулиця Хмельницького — Проскурівська.

Дивіться також: Категорія:Вулиці Хмельницького.
[ред.]
Географія
[ред.]
Клімат

Місто знаходиться в помірно-континентальному кліматі з теплим літом, м’якою зимою і достатньою кількістю опадів. Він сформувався під впливом різноманітних чинників. Головним з них є географічна широта, з якою пов’язана висота Сонця над горизонтом і величина сонячної радіації. Висота Сонця над горизонтом на території області в червні в полудень досягає 63-65°, в грудні – 16-18°, а в рівнодення – 39,5-41,5.° Тривалість дня змінюється від 8 до 16,5 години. Неоднакові показники висоти Сонця над горизонтом та зміни хмарності протягом року впливають на зміну сонячної радіації від 130 кал/см2 в грудні до 530 кал/см2 в червні, досягаючи за рік 101 ккал/см2.
[ред.]
Гідрологія міста

Озеро в Ружичній

Умісті протікає річка Плоска вона є притокою Південого бугу, який теж протікає в місті. Плоска є не великою річкою яка має свій шлях з Заходу на схід і Протікає в Західній частині міста в районі Гречан і є окрасою парку. ім Чекмана, вона розтікається у вигляді каналів. Пiвденний Буг – друга за величиною рiка краю, що впадає в Чорне море. Довжина її складає 792 км. Вiдiграє незмiнну роль у гiдроенергетицi, зрошеннi полiв, рибництвi. Бере початок на околицi с.Холодець, що у Волочиському районi. Тут було велике озеро, яке люди нарекли Матiр Божа. Хмельниччинi належить верхiв’я рiчки завдовжки 120 кiлометрiв. Рiчка вiдiгравала i нинi вiдiграє виключну роль у народному господарствi, про що засвiдчує iсторичний Лiтопис про неї. Вона згадується у давнiх джерелах. Так, у стародавнiх грекiв вiдома пiд назвою Гiпанiс. У Лiтописах вiдома як Богь, Бьоугь, на картах XV-XVII столiть – Вод, Воп, в “Книге большому чертежу” – Бокг. Сучасна назва Буг походить iз балтослов’янського i означає “усуваюся з дороги, тiкаю, вигинаюся, нахиляюся додолу”.

Також у місті протікає річка Кудрянка в Південій частині міста, на на ній знаходятся озера Дубовське озеро, Ружичанське озеро та Дубовське водосховище. Річка є притокою Південого бугу і впадає вона на околиці міста. А озера які лежать на річці використовуються як для рибного господарства так і для відпочинку жителів та гостей міста. Також у місті є Лезневське озеро на Півночі міста, частіше всього на ньому жителі району Лезневе відпочивають як у літку так і в зимку. Ще на західній околиці знаходиться Царське озеро, але воно не використовується населенням для відпочинку.

Озера в межах міста
Дубовське озеро
Ружичанське озеро
Дубовське водосховище
Лезневське озеро
Царське озеро
Озеро на Озерній
[ред.]
Економіка

До 1920 року в Проскурові була напівкустарна промисловість (харчова), сьогодні місто є промисловим центром.

На пiдприємствах виробляється чимала кількість промислової продукцiї України. Для розвитку промисловостi тут є сприятливi умови: достатня кiлькiсть трудових ресурсiв, нерудних копалин, сiльськогосподарської сировини. На їх основi сформувались галузi харчової, легкої, машинобудiвної промисловостi, виробництво будiвельних матерiалiв. Розвинутi також деревообробна, паливно-енергегична, хiмiчна та iншi галузi. Важливе мiсце серед галузей промисловостi займає машинобудування Воно має швидкi темпи розвитку i досить складну структуру. Пiдприємства цiєї галузi випускають верстати, ковальєько-пресове устаткування, трансформатори, дереворiзальнi iнструменти, плуги, сiльськогосподарськi машини, кабель, електротехнiчнi вироби. Найбiльшi пiдприємства областi — виробничi об'єднання «Укрелектроапарат», «Катiон», «Термопластавтомат», ковальсько-лресового устаткування, заводи трансформаторних пiдстанцiй, тракторних агрегатiв у Хмельницькому.
[ред.]
Промисловість

ЗАТ Хмельницька кондитерська фабрика «Кондфіл»

Одним з основних факторів впливу на розвиток економіки сучасної держави є ефективна робота та інтенсивний розвиток промисловості спрямований на впровадження новітніх науково-практичних методів виробництва та управління підприємством.

Промислові підприємства нашого міста успішно працювали в напрямку подальшого нарощування темпів виробництва за рахунок технічного переоснащення, введення в дію нових виробничих потужностей, формування ефективної маркетингової політики, що дало можливість за 9 місяців 2007 року збільшити обсяги промислового виробництва у порівнянні з відповідним періодом минулого року на 18,7%, тоді як за 9 місяців 2006 року збільшення відбулося на 14,9%. За звітний період вироблено продукції на суму 1462,9 млн. грн., що на 351,2 млн. грн. більше, ніж за 9 місяців попереднього року.

У серпні 2007 року збільшили обсяг промислового виробництва 52,9% підприємств, скоротили — 41,4%, не працювали — 5,7% .

Збільшення обсягів виробництва за січень-вересень 2007 року спостерігалося за всіма видами промислової діяльності, у відповідному періоді 2006 року спостерігалося зниження у харчовій, целюлозно-паперовій та поліграфічній промисловості.

Найбільшу питому вагу в структурі промислового виробництва міста займають хімічна і нафтохімічна галузь — 28,1%, машинобудівна промисловість — 25,3%, харчова галузь — 19% та будівельна промисловість — 7,3%.

Стабільно працюють та нарощують обсяги виробництва ВАТ «Укрелектроапарат»[6] , ТОВ «Хекро Пет ЛТД», ЗАТ «Маслосирбаза», ВАТ «Хмельницькзалізобетон»[7], СП «Агро Поділля», , ТОВ «Трансформатор сервіс», МПП «Схід», ВАТ «Хмельницький обласний пивзавод», КП «Комбінат будівельних матеріалів», ВАТ завод «Строммашина» та інші.

З початку 2007 року поступово почали нарощувати обсяги промислового виробництва ЗАТ «Кондфіл»Веб-сайт Хмельницької кондфабрики[8] та ВАТ завод «Нева», на яких в останні роки спостерігався спад виробництва.

У січні-серпні 2007 року промисловими підприємствами усіх галузей реалізовано промислової продукції (робіт, послуг) у відпускних цінах на 1643,7 млн. грн., це становить 33,1% до загального обсягу по області і збільшився на 394,6 млн. грн., у порівнянні із січнем-серпнем 2006 року. Обсяг реалізованої промислової продукції на одну особу по місту склав 6375,3 грн., що майже у 1,8 рази перевищує аналогічний показник по області (3637 грн.) та на 1507 грн. більше, ніж у відповідному періоді минулого року.

Темп приросту продуктивності праці по м. Хмельницькому за січень-серпень 2007 року склав 19,4%, за відповідний період 2006 року — 18,1%.

У місті Хмельницькому промислові підприємства усіх галузей успішно працюють над вдосконаленням своєї продукції до рівня європейських стандартів. На 11 промислових підприємствах впроваджено сертифікацію власної системи якості на відповідність державному стандарту ISO 9001 версії 2001 року. Це такі підприємства, як ВАТ «Укрелектроапарат», ДП «Новатор», ДП «Новатор» ПП «Вуд», ЗАТ «Маслосирбаза», ЗАТ «Інтерлит», ТОВ «Тін — Імпекс», ДП «Альма-Шкіргалантерея», ТОВ «Хекро Пет ЛТД», ВАТ «Хмельницькобленерго», ТОВ «Укрелком», ВАТ «Хмельницькзалізобетон». Підготовка до впровадження стандарту ISO 9001 на даний час проводиться на ТОВ «Трансформатор сервіс», ВАТ «Хмельницький механічний завод» та ВАТ «Хмельницький обласний пивзавод».

Високий технічний рівень організації виробництва, надійність продукції в експлуатації, гнучкі ціни сприяють постійному зростанню інтересу до промислових підприємств міста з боку іноземних та вітчизняних споживачів.

Так, трансформаторні підстанції різних модифікацій, що виробляються на ВАТ «Укрелектроапарат» постачаються більш, ніж у 30 країн світу; різнопланова продукція ДП «Новатор» знана, як в місті, так і в 15 країнах ближнього та дальнього зарубіжжя; майже 60% загальних обсягів виробництва ВАТ «АК Адвіс» є експортні поставки; попитом користується продукція ВАТ «Хмельницькзалізобетон» — 30% якої реалізується по всій Україні. З найкращої сторони в місті та за його межами зарекомендувала себе продукція підприємств харчової промисловості. Майже 30% загальних обсягів виробництва ЗАТ «Хмельницька маслосирбаза» експортується в країни СНГ. Споживачі продукції з товарною маркою «Вершковий рай» задоволені якістю та ціновими показниками товару. Майже 74% продукції ТзОВ «Хмельницький комбінат хлібопродуктів» експортується у 7 країн СНГ. Живе пиво ВАТ «Хмельницький обласний пивзавод» отримало високу оцінку від жителів та гостей нашого міста.
[ред.]
Фірми та підприємства міста

У місці на даний час є велика кількість фірм та підприємств, які працюють в багатьох сферах. Тут ви можете знайти перелік їх та певну інформацію про кожне підприємство окремо. Каталог фірм та підприємств Хмельницького[9]
[ред.]
Торгівля

ГТРЦ «Плаза»

ТРЦ Оазис

Місто Хмельницький відоме на всю Україну як місто торгівлі. Справа в тому, що саме тут розташований один з найбільших ринків Європи — хмельницький речовий ринок. Сюди приїздять люди не тільки зі всієї України, а й з Польщі, Білорусі, Молдови та інших найближчих країн-сусідів. Ринок відомий великими розмірами та низькими цінами. Щоправда зараз у такого ринку з'являється заміна — за містом побудували (але ще не відкрили) великий критий ринок, що складається з сотень торгових місць. Крім того, він побудований за найсучаснішими нормами торгових центрів та євростандартів. А щодо нашого діючого ринку — після появи більш сучасного ринку, він буде знесений, а на його місці будуть побудовані житлові будинки, школи та дитячі садки, проект котрих вже є у міській раді. Так що чекаємо на новий ринок. Також зароджується новий напрям торгівлі — інтернет-торгівля.
Головні торговельні центри Хмельницького:
ТРЦ «ОАЗИС»
ТЦ «Таврія В»
ГТРЦ «Либідь Плаза»
ТЦ «Променад Олександрівський»
TЦ «Атріум»
ТЦ «Пасаж»
ТЦ ЦУМ
ТЦ «Торгівельний Центр» (відомий, як Дитячій світ)
ТCЦ «Дубово»
ТЦ «Ріко»
ТЦ «Тритон»
ОК "Ультрамарин"
ТЦ "Торговий дім, 93"


[ред.]
McDonalds у Хмельницькому

Цікаво знати: МакДоналдс у Хмельницькому хотіли відкрити ще тоді, коли міським головою був Микола Приступа. Але керівники McDonalds, обрали для свого ресторану особливу ділянку - місце біля кінотеатру ім. Шевченка. Для будівництва було потрібно зруйнувати фонтани, які знаходяться праворуч від кінотеатру. Але корпорація не отримала дозвіл на будівництво у зв'язку з тим, що сквер ім.Шевченка є природоохоронним об'єктом, і фонтани у тому числі.
[ред.]
Транспорт міста Хмельницького
[ред.]
Реорганізація міського транспорту

Рух міського транспорту, який вже п’ять років курсує за звичною схемою, реорганізують у 2012 році. Якщо ви бажаєте долучитися до формування транспортної сітки міста ви маєте змогу скачати анкету на сайті Хмельницької міської ради, заповнити її та надіслати на ytiz-km@ukr.net
[ред.]
Хмельницький тролейбус

Схема руху тролейбусів

Хмельницький тролейбус — діюча в обласному центрі місті Хмельницькому тролейбусна система України.

Власником тролейбусної мережі хмельницького тролейбуса є місто, забезпечення перевезення пасажирів здійснює КП «Електротранс» (чиннний, на кінець 2009 року, директор Володимир Ярославович Максимов).

Тролейбус у Хмельницькому є одним з пріоритетних видів громадського транспорту, що покриває як центр міста, так і віддалені від нього мікрорайони. Про його популярність свідчать цифри — за 11 місяців 2009 року перевезено 41 млн. пасажирів (майже все населення України), в тому числі 20,3 млн. платних категорій та 20,7 млн. безоплатних категорій.

Станом на 1 грудня 2010 року вартість одноразової поїздки (квиток) у хмельницькому тролейбусі становить 1 гривню).
Детальніше у статті Хмельницький тролейбус
[ред.]
Автобус
[ред.]
Проскурівський трамвай

У 1899 році проскурівський купець Давид Волькович Ніренберг, перебуваючи за комерційними справами у Житомирі, зовсім випадково став свідком відкриття у цьому місті трамвайного руху. Ця подія справила на нашого купця незабутнє враження і він одразу загорівся ідеєю організації трамвайного сполучення у рідному Проскурові.

Але на той час про трамвай не могло бути і мови, тому що в місті не було ні електромережі, ні електростанції. Проте Ніренберг настільки захопився ідеєю, що помалу сам розробляє «План спорудження міської електричної залізниці» і, будучи впливовою людиною (купець займався доволі прибутковим бізнесом — оптовою торгівлею цукром і тютюновими виробами), почав підштовхувати міську владу до якнайшвидшої електрифікації Проскурова.

Нарешті, навесні 1910 року, міська дума оголосила конкурс на влаштування електрики в місті. У конкурсі взяли участь проекти від чотирьох приватних осіб, серед яких був і купець Ніренберг. На відміну від інших тільки в його проекті окремим пунктом зазначалося те, що після побудови електростанції і проведення по місту освітлення, він береться за спорудження у Проскурові трамвая. Був навіть намічений маршрут, за яким повинні були би прокласти трамвайні колії: Кам‘янецький переїзд (район філармонії) — вул. Кам‘янецька — вул. Олександрівська (нині Проскурівська) — поворот по Старобульварній (нині Свободи) — вул. Велика Вокзальна (нині Шевченка) — залізничний вокзал.

Проте у конкурсній боротьбі міська влада віддала перевагу проекту інженера Рабіновича, який передбачав побудову центральної електростанції, прокладання освітлювальної мережі та підключення всіх бажаючих електроспоживачів. Переміг звичайний прагматизм — адже Рабінович запропонував цілий ряд пільг на освітлення міських вулиць і для бюджетних установ (безкоштовно освітлювати будинок міської управи, міського саду, громадської бібліотеки та ін.). Про перспективу мати трамвай, під час голосування навіть ніхто і не згадав.
[ред.]
Залізничний транспорт

У 1870 році в історії Проскурова відбулася знаменна подія, що істотно вплинула на подальший розвиток міста, — було завершене будівництво залізничної лінії Жмеринка — Проскурів — Волочиськ. Одночасно з розбудовою станції був споруджений вокзал, що одразу посів у житті проскурівчан визначне місце. Під час війни 1941-45 років станційні споруди (у тому числі вокзал) суттєво постраждали, у повоєнні роки постало питання про будівництво нового вокзалу. Таким чином у 1951-52 роках перший вокзал був знесений, а на його місці споруджено новий. У 1984 році відбулась чергова повна перебудова вокзалу.

Важливу роль у транспортній інфраструктурі міста відіграють залізничні зупинки. Які розгружають центральнйи возал від насичення людей. Люди з передмісття добираються на роботу у місто і виходят на залізничних зупинках, які розташованні у здовш залізничних колій, які проходят з Заходу на Схід.

Зупинки
Гречани
Кам'янецький переїзд
Центральний Залізничний Вокзал
Ракове


Детальніше у статті Хмельницький залізничний вокзал
[ред.]
Аеропорт «Хмельницький»

Фактично авіапідприємство засновано і почало самостійну роботу 10 березня 1984р. Хмельницьке регіональне відділення державної авіакомпанії "Авіалінії України" утворено Наказом Міністерства транспорту України № 448 від 26.11.1993 р. Хмельницьке авіапідприємство державної авіакомпанії "Авіалінії України" утворено Наказом Державного департаменту авіатранспорту України № 134 від 20.12.1994 р. згідно Указу Президента України № 790/84 від 21.12.1994 р. Хмельницьке авіапідприємство "Поділля-Авіа" утворено згідно рішення Колегії Міністерства транспорту України № 84 від 18.03.1998 р. ВАТ "Хмельницьке авіапідприємство" Поділля-Авіа "засновано Наказом Фонду Державного майна України № 11-АТ від 26.05.2000 р

ВАТ "Хмельницьке авіапідприємство "Поділля-Авіа""[10]
[ред.]
Освіта
[ред.]
Вищі навчальні заклади

Університет Управління та Права

Академія Державної прикордонної служби України

Музичне училище ім. В. І. Заремби

Вищу освіту в Хмельницькому можна отримати в низці вищих навчальних закладів, в тому числі і спеціалізованих. У місті працюють виші III—IV рівнів акредитації та I—II рівнів акредитації, як державні (переважно), так і декілька приватних. Виші Хмельницького здебільшого окремі навчальні заклади, але є також і відгалуження (філіали) загальнодержавних.
Університети, академії та інститути:
Хмельницький інститут Міжрегіональної Академії управління персоналом[11];
Університет Економіки та Підприємництва
Хмельницький національний університет (колишній Технологічний інститут побутового обслуговування, згодом — Технологічний університет Поділля);
Хмельницький Університет Управління та Права (колишній Хмельницький інститут регіонального управління та права)[12];
Хмельницький Економічний Університет;
Хмельницький торговельно-економічний інститут;
Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»;
Національна академія Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького[13];
Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія[14];
Хмельницький інститут конструювання і моделювання швейних виробів.
Вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації та професійно-технічні училища:
Хмельницький Обласний Ліцей[15]
Вище професійне училище № 4
Хмельницький торгівельно-економічний коледж КНТЕУ
Хмельницьке музичне училище ім. В. Заремби
Хмельницький торгівельно-економічний коледж
Хмельницький медичний коледж
Хмельницький фінансово-економічний коледж економічного університету
Хмельницький Політехнічний Коледж[16]
Хмельницький професійний будівельний ліцей
Хмельницький професійний ліцей
Хмельницький професійний ліцей харчової промисловості
Хмельницький професійний ліцей сфери послуг
Вище професійне училище № 11
Хмельницький професійний ліцей електроніки
Хмельницький професійний торгово-кулінарний ліцей
Вище професійно-технічне училище № 25
Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія
[ред.]
Культура

Хмельницький — значний культурний осередок Поділля і держави в цілому. Тут працюють 4 театри та обласна філармонія, кінотеарти, декілька музеїв, інші заклади культури.
[ред.]
Театри, музика і кіно

Хмельницька обласна філармонія

Театри і музичні заклади міста:
Обласний український музично-драматичний театр ім. Михайла Старицького;
Хмельницький академічний обласний театр ляльок;
обласна філармонія;
моно-театр «Кут».

У Хмельницькому працює органний зал.

Радує своєю творчістю Хмельницький муніципальний камерний хор. Керівник - Ігор Цмур.[17]

Місто пишається одним із найкращих дитячих танцювальних колективів України — ансамблем танцю «Подолянчик».

У Хмельницькому працюють (станом на початок 2011 року) 4 кінотеатри:
Мультиплекс «ОАЗИС»[18]. Чотирьох-зальний кінотеатр, який має зал для перегляду 3D "Альмодовар" (Dolby 3D) (Можливість бронювання на сайті).
Кінотеатр «Планета», який має два зали, Синій та Прем'єрний 3D (Dolby 3D)
кінотеатр імені Тараса Шевченка;
Автомобільний кінотеатр «АВТО КІНО» за адресою: вул. Березнева 3 (недалеко від Тернопільскої вулиці)
Кінотеатр «Раково»
Атракціон "5D - 5 хвилин задоволення". (У ТРЦ "Оазис")

За дивовижним збігом перший кінотеатр Хмельницького також мав назву «Оазис» та знаходився на місці філармонії.

У Хмельницькому також є ще два кінотеатри, які вже не працюють: «Сілістра» та кінотеатр у Гречанах.
[ред.]
Музеї

Школа і студія іконопису «Нікош»

Хмельницький музей-студія фотомистецтва (на Проскурівській)

У Хмельницькому діють такі музеї:
обласний краєзнавчий музей;
обласний художній музей;
Літературний музей;
Музей історії міста;
Кімната-музей Григорія Сковороди;
Хмельницький музей-студія фотомистецтва (на Проскурівській)
Музей споріднених міст Хмельницького;
панорама "Визволення Проскурова".

Готуються до відкриття: музей Холокосту та єврейської громади Хмельницького, музей «Хмельницький православний», музей фотографії.

Від 1980 до 1991 року в Хмельницькому існував також будинок-музей Георгія Верейського, зараз — лише постійно діюча експозиція творів художника у Художньому музеї.

Нині в місті з успіхом діє перша в Україні школа іконопису «Нікош».
[ред.]
Парки та сквери

У сквері імені Шевченка

Хмельницький — зелене місто, щоправда великих парків тут немає, зате доволі багато невеликих парків і скверів. Особливість міста — доглянутість скверів і наявність в них об'єктів дозвілля.

Парки і сквери Хмельницького:
Парк культури і відпочинку ім. Михайла Чекмана — центральний великий парк м. Хмельницького. Площа — 55,2745 га. При вході до парку є алея скульптур, зокрема вхід прикрашає велика підкова, на яку молодята вішають замок в знак міцного та вічного кохання в шлюбі. На території парку розташований маленький зоопарк, атракціони, місця для відпочинку.
Парк імені Івана Франка — парк площею 2,12 га у центральній частині міста, біля залізничних колій. Є дитячий майданчик, у вихідні дні збираються художники. Центральної віссю є алея, що веде до пам'ятника Іванові Франку, встановленому за незалежності України.
Піонерський сквер — невеликий сквер, фактично навпроти Парку ім. Франка. Центральний майданчик займає Меморіальний комплекс на честь воїнів-визволителів міста у ІІ Світовій війні.
Сквер імені Тараса Шевченка — один із наймальовничих куточків Хмельницького, улюблене місце відпочинку багатьох хмельничан і гостей міста. Розташований у самому середмісті, поруч з Проскурівською.
Дендропарк «Поділля» — площа — 30,5 га. Розташований у північно-східній частині міста. Вхід до парку — величний монументальний пам'ятник воїнам Великої Вітчизняної Війни.
Парк «Заріччя» — парк площею 4,2 га. Розташований у одному із спальних мікрорайонів міста.
Парк «Подільський»- З метою створення місць відпочинку для мешканців Південно-Західного мікрорайону, міською Радою в 1998 році прийнято рішення про створення та облаштування нового парку відпочинку. Він розташований по Львівському шосе загальною площею 6 га.
Скейт-парк — Скейт парк знаходиться за Палацом творчості та юнацтва по вул. Свободи 2/1
Урочище "Лезнівський Ліс" - Знаходиться на Північно Східній околиці міста. Займає досить велику тереторію. Досить популярне місце серед жителів міста.
Острів любові - Це є острів і в одночас парк. Він знаходиться на р. Південий Буг біля ТЦ ОАЗИС. потрапити на острів можна у літку за допомогою лодки, катамарана та ін., а у зимку по кризі.
Парк раково в одноіменому мікрорайоні Раково біля будинку культури ім. С. Петлюрі, створений для військових і їхніх сімей, які проживали в даному районі.
[ред.]
Аквапарк

Спорудити суперсучасний хмельницький аквапарк площею 25 тисяч кв. метрів планують протягом 3 років. Одночасно він зможе прийняти до 1000 відвідувачів.
Над проектом працюють будівельні групи зі Львова, Сімферополя та Хмельницького. Місце розташування майбутнього аквапарку - вулиця Тернопільська.
Хмельницький міський голова Сергій Мельник 30.03.2011 взяв участь у закладанні першого каменю аквапарку. Він висловив впевненість, що ця спортивно-оздоровча споруда зробить Хмельницький більш привабливим для туристів.
[ред.]
Бібліотеки

Перша бібліотека в Проскурові зявилася в 1901 році, внаслідок стрімкого розвитку міста. На сьогоднішній день працює 19 бібліотек в Хмельницькому. Які забезпечують учнів, студентів і просто громадян усім спектром літератури який існує на сьогоднішній день.

Найбільші бібліотеки міста
Бібліотека Хмельницького інституту регіонального управління та права
Дитяча бібліотека
Хмельницька міська бібліотека № 3
Хмельницька бібліотека-філіал № 4 міської бібліотеки для дітей
Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка
Хмельницька обласна бібліотека для юнацтва
Хмельницька обласна науково-медична бібліотека
Хмельницька обласна універсальна наукова бібліотека імені М. Островського
Хмельницька центральна міська бібліотека
Бібліотека Хмельницького Державного Університету
[ред.]
Засоби масової інформації
[ред.]
Преса

Преса, яка друкується в місті Хмельницькому.
Газета “Проскурів”
Газета “Голос України”
Газета “Урядовий кур’єр”
Газета “Молодь України”
Щотижневик “Дзеркало тижня”
Газета “Подільські вісті”
Газета “Хмельниччина”
Газета “Подільський кур’єр”
Газета “Є Поділля”
Газета “Місто”
Газета “Діловий тижневик “Всім”
Щотижневик “Моя газета +”


Детальна інформація про пресу та телебачення у місті. [19] Номера, адреси та посилання на їхні сайти.
[ред.]
Наземне телебачення

Наземне телебачення у Хмельницкому передає Хмельницька телевежа ХФКРРТ, що знаходиться на проспекті Миру 43. Трансляція станом на квітень 2011 іде у аналоговому режимі. У період червень-серпень 2011 року, з вежі почне мовити цифрове наземне телебачення DVB-T2 (згідно нового плану). У 2013 році планується відключити аналогове мовлення в усій Україні.
[ред.]
Телебачення

Місцеве телебачення у місті. Якій надається певні години у день протягом яких вони можуть використовувати його, у власних цілях таких як: реклама, новини, телепередач, фільми та ін.
Муніципальна телерадіо-компанія “Місто”
Хмельницька обласна держтелерадіо-компанія “Поділля-центр”
Регіональне представництво телеканалу ICTV
Регіональне представництво “УНТК-Поділля” (телеканал Інтер)
Телерадіокомпанія “АРТ” (FM)
Національна телекомпанія України (Перший національний канал)
ДП “Дитяче телевізійне агентство” (33 канал)
[ред.]
FM Радіостанції Хмельницького

FM Радіостанції відіграють велику роль в інформаційному житті міста. Це може бути не повний перелік FM Радіостанцій, тому що кожен день щось змінюється. Зникають або створюються нові FM Радіостанції.

Хмельниччина

Хмельниччина — традиційна історична назва повстання та історичного періоду 1648—1657 років під проводом Богдана Хмельницького, під час яких Річ Посполита втратила контроль над центральною частиною українських етнічних земель, на базі яких постала козацька держава «Військо Запорозьке» на чолі з гетьманом, що проіснувала до 1760-их років.
Перебіг

Січень — листопад 1648. Це час, коли ряд блискучих перемог зрушив все українське суспільство, мобілізував широку підтримку для Хмельницького і перетворив суто козацьке повстання на загальноукраїнський антипольський рух.

21. 1. 1648 Хмельницький на чолі невеликого загону реєстрових і запорізьких козаків, напав на польську залогу на острові Базавлук (на Дніпрі) і знищив її. Це звільнило Запорізьку Січ від польського контролю, притягнуло запорожців на бік Хмельницького, обраного гетьманом. Наступні кілька місяців тривала підготовка ширшого повстання; розсилалися універсали, які заохочували козаків, селян і міщан стати проти шляхти. Дуже важливий був договір, який Хмельницький уклав з Туреччиною, а також з кримським ханом Іслямом III Ґераєм, за яким Тугай-бей з 40-тисячним загоном кримці мав допомогти козакам.

Щоб ліквідувати повстання, у квітні 1648 уряд Речі Посполитої вислав 30 000 війська проти Хмельницького. Не сподіваючись поважніших труднощів, польські полководці — Великий гетьман М. Потоцький і польський гетьман М.Калиновський — поділили свої сили. Це була велика тактична помилка. Близько 10 000 повстанців оточили польський 6 000 авангард на чолі з сином гетьмана Стефаном Потоцьким під Жовтими Водами і 16 травня 1648 знищили його, а 26 травня 1648 під Корсунем Xмельницький з кримцями розгромив головне польське військо, керівники якого потрапили в кримський полон.

Після тих перемог по всій Україні розгорілася війна між українськими козацько-селянськими і польськими шляхетськими загонами. Жорстокі бої відбулися на Правобережжі влітку 1648 між загонами полк. М.Кривоноса і шляхетськими частинами під проводом князя Я.Вишневецького. Під час цих боїв населення дуже потерпіло. Польське військо систематично вирізувало всіх козаків і селян, включно з дітьми, жінками і старими, а повстанці так само поводилися зі шляхтою, католицьким духівництвом і євреями, чимало яких допомагали польській шляхті.

Наприкінці літа уряд Речі Посполитої вислав ще одне, добре виряджене, 40-тисячне військо (32 000 поляків, 8 000 найманих німецьких жовнірів) проти Xмельницького. Але провід цього війська (О. Конецпольський, М. Остророг, князь Д. 3аславський) був слабий і недосвідчений. Вишневецький, що хотів стати головним полководцем польських сил, не мав належного контакту з наступаючим польським військом. Певні своєї перемоги, польські полководці дозволили Xмельницькому зайняти дуже вигідні позиції біля Пилявців. У бою, який відбувся 23 Вересня 1648, повстанці (близько 80 000) вщент розгромили польське військо. Військо Xмельницького, яке мало близько 100 000, перейшло на західноукраїнські землі й на початку листопада 1648 облягло Львів. Деякі козацькі відділи дійшли до етнічно польських і білоруських земель, де також вибухли антишляхетські й антипольські повстання. Ідучи назустріч проханням українських міщан, Xмельницький покинув облогу Львова і оточив Замостя, де були залишки військ Вишневецького. Але по виборі нового польського короля 21 Листопада 1648 — Яна II Казіміра, кандидатуру якого підтримував Xмельницький, українське військо повернулося на Наддніпрянщину й урочисто вступило до Києва 2 Січня 1649.

Мобілізуючи всі сили Речі Посполитої, Ян Казімір у квітні 1649 перейшов у наступ проти Xмельницького. Головне польське військо, під проводом самого короля, виступило з Волині, а литовське військо, яким командував гетьман Литви князь Януш Радзивілл, наступало на Київ. При допомозі Іслям-Ґірея Xмельницький на початку липня (10. 7.) оточив частину королівського війська у Збаражі. Коли Ян Казімір і його 25-тисячне військо рушило на поміч обложеним 15 липня 1649, Xмельницький несподівано напав на короля і оточив його біля Зборова. Тим часом у червні й липні литовське військо майже дійшло до Києва, але козацько-селянські напади у запіллі примусили литовців відступити. Виглядало, що Xмельницький остаточно розгромить ворожі сили. Але у цю критичну хвилину Іслям-Ґірей, підкуплений поляками і незадоволений великим зростанням українських сил, відтягнув свої загони і змусив Xмельницького почати переговори з поляками. 18 Серпня 1649 року Xмельницький уклав з польською делегацією під проводом Юзефа Оссолінського Зборівську угоду.


Квітень — серпень 1649. У Xмельницького назріла думка цілком відірвати Україну від Польщі, але хоч він здобув дальші перемоги, проте не міг остаточно розгромити ворога. Кампанія закінчилася Зборівською угодою, якою не були задоволені обидві сторони.


Серпень 1650 — вересень 1651. Тоді міжнародні сили почали відігравати більшу роль в україно-польському конфлікті. Також козаки зазнали перших військових поразок, які змусили їх відступити з позицій, котрі вони здобули за попередніх років.

Влітку 1650 і українці й поляки намагалися ізолювати одні одних дипломатично. Польські дипломати перестерігали Москву перед козаками і перетягнули на свій бік Василя Лупула, господаря Молдови. Xмельницький посилив свої зв'язки з кримськими татарами і Оттоманською Портою. Щоб запобігти поширенню польських впливів у Молдові, Xмельнцький у серпні 1650 вислав велике козацько-татарське військо в Молдову і примусив Василя Лупула підписати договір та обіцяти віддати заміж доньку Розанду за свого сина Тимоша.

Тим часом, коли козаки були зайняті у Молдові, 50-тисячне польське військо несподівано напало 20 Лютого 1651 на Брацлав. У червні відбувся головний бій біля м. Берестечка на Волині. Польська армія, у якій було близько 20 000 найманого німецького війська, набраного з ветеранів 30-літньої війни, стала проти українсько-татарського війська. Але українське військо, знову зраджене кримцями, зазнало поразки, і 10 липня 1651 у тяжких умовах відступило до Білої Церкви. На початку серпня литовське військо зайняло і спалило Київ. Не зважаючи на ці невдачі, Xмельницький зібрав 50 000 війська і 24 — 25. 9. вступив у тяжкий, але не вирішальний, бій з ворогом біля Білої Церкви. Втомлені війною, обидві сторони почали переговори, у висліді яких була укладена дуже невигідна для Xмельницького Білоцерківська угода 28 Вересня 1651.

Невдовзі по підписанні договору польські військові частини й шляхта почали повертатися на Україну і відновлювати старі порядки. Населення Правобережної України, занепокоєне появою попередніх дідичів, почало кидати свої оселі й переселятися на схід, на Лівобережжя й Слобожанщину.

Весна 1652 — зима 1653. Хоч козаки здобували далі деякі перемоги над поляками, появилися ознаки ослаблення і зневіри, і Xмельницький покладав щораз більшу надію на зовнішню допомогу. 1651 — 52 він посилив зв'язки з кримськими татарами й Оттоманською Портою. Центром його уваги була Молдова. Одруження Тимоша і Розанди мало забезпечити союз України з Молдовою, а далі з Туреччиною і Кримським Ханатом. Xмельнцький вислав Тимоша на весні 1652 з великим козацько-татарським військом до Молдови. Під Батогом 2 Червня 1652 відбувся бій з 30-тисячним польським військом, з якого Xмельницький, що прийшов синові на допомогу, вийшов з блискучою перемогою, і в серпні 1652 Тиміш побрався з Розандою. Але на весні 1653 молдовські бояри, підтримані Валахією і Семигородом, повстали проти Лупула і козаків, а у вересні Тиміш загинув, обороняючи Сучаву. Смерть гетьманича 15 Вересня 1653 поклала кінець молдовській орієнтації Xмельницького.

Тим часом в Україні знову розгорілася війна. Велике 80-тисячне польське військо наступило на Поділля, але було оточене об'єднаними силами козаків і кримських татар під Жванцем на початку грудня 1653. Та у вирішальний момент кримці знову погодилися з поляками, без згоди українського союзника, і Xмельницький мусив замиритися (5. 12.) з поляками на основі Зборівського договору 1649. Ця нова татарська зрада примусила гетьмана до рішучої зміни орієнтації.

Майже від початку повстання Xмельницький утримував дипломатичні зв'язки з Москвою, але цар Олексій Михайлович уникав від підтримки повстання, бо це означало б війну Москви з Річчю Посполитою. Проте польські поразки в Україні і загроза, що Xмельницький визнає зверхність Оттоманської Порти, заохотили Москву до нових переговорів з гетьманом (1653), які закінчилися укладенням так званої Переяславської угоди (у січні — березні 1654) у ході якої були підписані Березневі статті. За цими статтями, Україна визнала протекторат московського царя, зберігаючи свою цілковиту автономію і діставала військово-політичну допомогу Москви проти Польщі.

Літо 1654 — осінь 1655. На цей час з'єднані україно-московські сили перейшли в наступ проти Польщі і досягли чималих успіхів. Головні бої тоді точилися на Правобережжі, Білорусі й Західній Україні. Улітку 1654 московське військо(25000) і 20 000 козаків під проводом І. Золотаренка повели наступ на Білорусь і зайняли Смоленськ, а 1655, продовжуючи наступ, у липні заволоділи Вільною. Під час білоруських походів виникло певне напруження щодо питання — кому мають належати завойовані землі: чи Війську Запорізькому, чи Москві (за висловом В. Липинського, «війна двох Русей за Русь третю»). Тим часом поляки восени 1654 виступили на Брацлавщину, а 20 Січня 1655 облягли Умань. Xмельницький і московський полководець В. Шереметєв, на чолі 70 000 україно — московського війська, пішли назустріч ворогові, й 29 Січня 1655 відбувся тяжкий, але не вирішальний, бій біля Охматова. Навесні того ж року україно-московські сили перейшли в наступ на західноукраїнських землях і наприкінці вересня облягли Львів, але у жовтні, коли кримчани, що тоді стали союзниками Речі Посполитої, прийшли полякам на допомогу, відступили на схід.

Осінь 1656 — літо 1657. Розчарування Xмельницького москвинами зростає, і він шукає інших союзників для боротьби з Річчю Посполитою. Війна Речі Посполитої з козаками й Москвою дала шведському королеві Карлові X Ґуставові нагоду зайняти влітку 1655 північні частини Польщі і Литви. Стурбована поширенням шведської сили, Москва уклала з поляками Віленське перемир'я (24 Жовтня 1656) і разом з ними виступила війною проти Швеції.

Український уряд, посли якого не були допущені до переговорів, був дуже обурений Віленською угодою. Тому в жовтні 1656, іґноруючи протести Москви, Xмельницький вступив у ширшу коаліцію з Швецією, Семигородом, Бранденбурґом, а почасти з Молдавією і Валахією, метою якої був поділ Речі Посполитої. Гетьмана у тій коаліції найбільше цікавило те, що вона давала йому можливість зайняти західноукраїнські землі та з'єднати їх з правобережною Україною.

Але інтереси учасників цієї коаліції були розбіжні. До того ще Польща дістала дипломатичну й військову підтримку з боку Австрії й Москви, а також і Криму. Не зважаючи на це, у січні 1657 р. 50-тисячне україно-семигородське військо (30 000 угорців і 20 000 українців), на чолі з князем Юрієм II Ракоці й полковником А. Ждановичем, напало на Польщу й зайняло Галичину та значну частину Польщі з Краковом і Варшавою. Але утиски угорського війська над місцевою людністю й інтриги московських агентів у козацькому війську, які значно послабили його боєздатність, спричинилися до того, що польське військо почало наступати, і Ракоці змушений був відступити на схід. Наприкінці липня 1657, оточений поляками й кримцями під Межибожем, Ракоці капітулював (Чорноострівська угода 22 Липня 1657). Спроба Ждановича втримати антипольський фронт, була невдала. Ця катастрофа прискорила смерть гетьмана (6 Серпня 1657) і українсько-польська війна на цьому фактично закінчилася.
[ред.]
Козацька держава

Мапа України, по обидва береги Дніпра. «...Vkraine ou Pays des Cosaques» (Україна - держава козаків), Ґійом Сансон, 1674 рік

Генеза козацької держави «козацького панства» була значно старша за Хмельниччину На думку деяких істориків (Івана Крип'якевич, Наталія Полонська-Василенко, Л. Окіншевич та ін.), українська козацька держава з'явилася ще в 16 ст. (Запорізька Січ). Вячеслав Липинський вважав, що Козаччина «ставала поволі в національно чужій Речі Посполитій державою в державі». Але то були тільки зародки козацької державности, яка в 17 ст. піднеслася до ідеї «Козацького Панства» на старих козацьких теренах Наддніпрянщини (включно з Києвом) і на землях нової української колонізації на Лівобережнії (зокрема на півдні його), які козацтво вважало за набуток своєї шаблі й свого плуга. Ця ідея виросла на традиціях старої укрансько-руської державности, що жили в Україні й за часів Литовсько-Руської Держави та поль. панування після Люблінської Унії 1569. Ці традиції були живі й у колах української православної шляхти та вищого духовенства (Києво-Могилянський гурток 1620—1630-их pp.; протестація православного духовенства на сеймі, 1620—1621). Від часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного ці традиції входять в ідеологічний арсенал Козаччини. Про це добре знали в Польщі і в Західній Европі, зокрема у Швеції й у Семигороді, і вважали, що «козацький народ може відділитись від Польщі й збудувати окрему Річ Посполиту … якщо тільки знайде для своїх змагань розумного та шляхетного вождя й ініціатора» (слова семигородського князя Бетлена 1628). Такий вождь і з'явився в особі Богдана Хмельницького.

Вже перші вістки про повстання Богдана Хмельницького та його союз з Туреччиною й Кримом, показали польському урядові, що це початок національно-визвольної революції (див. Українсько-польська війна 1648—57). Про те, що козаки «absolutnie chca w Ukrainie dominowac'» і що Хмельницький «novus formatur… ducatus», писали й коронний гетьман Микола Потоцький (березень 1648), і знавець українських справ Адам Кисіль, воєвода брацлавський (травень 1648).
[ред.]
Концепції державного устрою України

В українських політичних колах того часу були різні концепції нового державного устрою України. Серед православної шляхти й вищого духовенства досить популярною була ідея двоєвладдя: митрополіта київського й гетьмана Війська Запорзського, відносини яких з Польщею були б подібні до Бранденбургу (Пруссії). Але військові перемоги Хмельницького 1648—1649 і тріумфальний прийом гетьмана в Києві 1648, де його всі вітали, як «Мойсея, спасителя, збавителя і свободителя народу руського з неволі ляцької … пресвітлого володаря й княжої Руси», були рішучою перемогою «козацького панства».

Під час переговорів з польським посольством на чолі з А. Киселем у Переяславі (лютий 1649) Хмельницький сказав, що він «єдиновладний самодержець руський» і «досить має сил в Україні, Поділлі і Волині … в землі й князівстві моїм по Львів, Холм і Галич». Для польських послів стало ясно, що Хмельницький «Україну і всю Русь виповів ляхам». Виленський панегірик 1650—1651 на честь Хмельницького ствердив:
«Когда король Казімір єсть в Польще Іоан, — в Русі єсть гетман Хмельницький Богдан».

Свідомість божественного походження своєї влади з'являється в Хмельницького ще раніше. В листі до московського воєводи 29 липня 1648 він титулує себе так: «Богдан Хмельницький, Божією милостію Гетьман з Військом Запорозьким». Ця формула відтоді повторюється в усіх офіційних козацьких документах того часу: «Божією милостію Великого Государя нашего, пана Богдана Хмельницького, Пана Гетьмана всего Войска Запорозького» (лист глухівського сотника Сахна Вейчика до Севського воєводи князя Т. Щербатова 22 квітня 1651). У зверненнях чужинці Хмельницького титулували: «Illustrissimus Princeps» (або: «Dux»). Грецькі митрополіти, що були в Україні 1650, поминали його під час служби Божої, як «Государя і Гетьмана Великої Росії». Князем і монархом титулував Хмельницького турецький султан, «світлішим князем» («Illustrissimus dux») називали його інші чужоземні володарі.

Переяславська угода 1654 не змінила державного статусу України, титулу і влади її гетьмана. «Військо Запорозьке» й далі залишилося окремою самостійною державою, «Руською державою» («Государство Російське», як називав її Богдан Хмельницький в листі до московського царя 17 лютого 1654: «Малоросійское Государство», як писали тоді і пізніше в Москві), з власним головою держави — гетьманом Війська Запорозького, обираним довічно; навіть з виразними тенденціями спадковости та династичности його титулу та влади, з власним урядом, власним військом, власною зовнішньою політикою (обмеження зносин з Польщею й Туреччиною не було запроваджене в життя), власним суспільним та економічним устроєм, власним законодавством і судівництвом, власними фінансами (обов'язок доходи з міст передавати в «государеву казну» залишився тільки на папері), нарешті, з власним церковно-культурним життям. Єдиною ознакою, скорше символом зверхности московського царя був його новий, український титул («царь Малой России, великий князь Киевский й Черниговский») і наявність московської залоги в Києві.

У руках Богдана Хмельницького залишилася вся повнота державної влади і щодо внутрішніх справ країни і щодо її зовнішньої політики, яку він провадив самостійно й незалежно. Гетьман і далі був «государем і гетьманом» української держави, «зверхнілшим владцею і государем отчизни нашої», як його називають офіційні українські документи, «нашей земли начальником і повелителем» (митрополіт Сильвестр Косів, 1654) «господарем усієї Руської землі» (сам Богдан Хмельницький, 1655), «dementia . divina Generalis Dux Exercituum Zaporoviensium» (лист до господаря Валахії К. Шербана, 1657). «Як цар у своїй землі цар, так гетьман в своїм краю князь або король» (слова гетьманського писаря Івана Виговського семигородському послові 1657). Державний статус України за Хмельниччини здобув собі міжнародного визнання. Корсунський союзний договір зі Швецією 6 жовтня 1657 визнавав Україну за «народ вільний і нікому не підлеглий» («pro libera gente et nulli subjecta»).
[ред.]
Хмельниччина та Білорусь

У висліді Хмельниччини була не тільки утворена нова державна формація «Войска Запорожского Украйна» (як її називали в Москві); а й відновлена стара «Руська Держава» («Государство Російское»; в розумінні України: лист Богдана Хмельницького до московського царя 17 лютого 1654). У всіх переговорах зі Швецією й Семигородом Хмельницький вимагав визнання прав козацької держави «на всю стару Україну, або Русь (Роксолянію), де грецька віра і мова їх ще існує, аж по Вислу».

У зв'язку з цим в українській політиці щораз більше активізувалася білоруська проблема. Вона цікавила Козаччину ще в 16 ст. (походи Григорія Лободи й Наливайка), Хмельницький віддавав їй увагу з самого початку революції. Він підтримував козацький рух на Сході Білорусі під проводом К. Поклонського. 1655—1657 існував Білоруський полк під владою Війська Запорозького. В Білоруський полк, гетьман призначав своїх свояків Івана Золотаренка, «гетьмана Сіверського» (1655), І. Нечая («полковник Білоруський, Могилівський, Гомельський і Чауський», 1656). Д. Виговського («полковник Биховський», 1655).

1656 Хмельницький прийняв під свій протекторат Слуцьке князівство, яке належало князю Б. Радзівілові, а 1657 Старий Бихов, якому він видав універсал на вільний торг з Україною; 28. 6. (8. 7.)

1657 на прохання пинської шляхти прийняв під свій, своїх наступників і Війська Запорозського протекторат Пинський, Мозирський і Туровський повіти.

Ці акції викликали велике занепокоєння Москви, яка розпочала «боротьбу двох Русей за Русь третю» (Вячеслав Липинський).

Хоч смерть Хмельницького припинила дальшу експансію України на білоруські землі, але традиція «Руської Держави» збереглася в українській політиці за Івана Виговського, а відгуки її знаходимо й пізніше.
[ред.]
Хмельниччина та єврейське населення

Серед учасників антипольського повстання були сильні антиєврейські настрої. Це було пов'язано з тим, що пани-землевласники часто здавали свої маєтки разом із селянами в оренду, причому орендарями, як правило були євреї. Оскільки орендар розпоряджавсь маєтком лише протягом відносно короткого періоду він намагався отримати якнайбільший прибуток з нього, жорстоко визискуючи селян. Відповідно ненависть широких мас населення поширювалась не лише на євреїв-орендарів, а на всіх осіб іудейського віросповідання. З цього приводу Богдан Хмельницький звертався до українських селян, говорячи, що поляки продали їх (український народ) «у руки проклятих жидів».[2] За даними Короткої єврейської енциклопедії за період повстання загинуло не менш ніж 30 тисяч представників еврейського населення[3]. Звичайно, що страти панів і євреїв супроводжувались погромами і пограбуваннями з боку бідних верств учасників народного повстання. Відомими є такі події у Немирові, та в Яссах (Молдова), описані Павлом Алеппським.
[ред.]
Наслідки

Хмельниччина чимало змінила міжнародно-політичну систему Східної Європи, а також внесла певні зміни в соціально-економічну структуру Козацько-Гетьманської України, створила нову провідну верству — козацьку старшину, що згодом, у 18 ст., перетворилася на українську шляхту, а в 19 ст — на українське дворянство. Хмельниччина відновила державний розвиток українських земель, продовжила традицію старої українсько-руської державності й пронесла її, з відповідними змінами й модифікаціями, до новітньої доби (національно визвольна революція 1917 й утворення сучасної української держави 1917—1920 pp.).